понеділок, 30 березня 2020 р.

10 клас 19.03.2020. До Всесвітнього дня води




10 клас
19.03.2020
Виховна година
Тема. Віртуальна екскурсія «Мандрівка річками України». До Всесвітнього дня води.
Щорічно 22 березня відзначається Всесвітній день води. У 2020 році він буде проходити під гаслом «Вода та зміни клімату - прискорення дій». У цей день у всіх країнах світу акцентується увага на дбайливому ставленні до водних ресурсів, адже більше мільярда людей на планеті використовують неякісну воду.
22 березня відзначається Всесвітній день води
Цікаво, чому ж вода така безцінна? Про це нам розкажуть науковці.
- Вода це обов’язковий компонент живих клітин, в живих клітинах вода складає 50-97%. Обезводнення організму на 12-15% призводить до порушення обміну речовин, а якщо на 25% - до його загибелі.
- Наша кров на 80 % складається з води. Вода регулює температуру тіла, зволожує повітря під час дихання, забезпечує транспортування кисню і поживних речовин до кожної живої клітини нашого тіла, захищає всі житттєво важливі органи, допомагає перетворити їжу на енергію, виводить шлаки та токсини з організму. Не випадково людина може прожити без їжі більше місяця, а без води – не більше семи днів.
Мультимедійна презентація до Всесвітнього дня води
- прання в пральній машині потребує 75-115 літрів води.
- для ручного  миття посуду потрібно 38 літрів води.
- щоб отримати 2 кг м’яса потрібно затратити 9300 літрів води.
- Щоб отримати 1 буханку хліба треба витратити 462 літри води.
- Для того, щоб прийняти ванну потрібно 115-150 літрів води.
- 20-ти хвилинний душ – це 60-75 літрів води. 10-ти хвилинний душ – це 30-38 літрів води. 5-ти хвилинний душ – це 15-19 літрів води.
-  Для виробництва одного автомобіля використовують 379000літрів води.

Сьогодні до вашої уваги віртуальна мандрівка річками України.
Натисніть на посилання і вирушайте у мандрівку, не виходячи з дому.
Підсумок
Інтерактивна вправа «Закінчи прислів’я»
Вчитель: про воду складено багато прислів'їв, і зараз я пропоную вам їх пригадати. Я буду називати першу частину, а ви будете їх закінчувати.
Не плюй у криницю, бо доведеться……  води напиться.
Вивели його на……. чисту воду.
У вогні не горить і у ….. воді не тоне.
Тиха вода….. греблю рве.
Не спитавшись броду,…… не ходи у воду.
І крапля - ….. камінь точить.
В одну річку двічі…… не ввійдеш.
Значення води важко переоцінити, тому у всі часи відношення людей до води було бережливим. Не  випадково в народі є такі приказки «Там, де закінчується вода, там закінчується життя», «Вода – колиска життя».
 «З брудної води ще ніхто чистим не вийшов.»
Це важливо!
 СД БУВР | Новини


суботу, 28 березня 2020 р.

Шановні відвідувачі мого блогу, зверніть увагу на посилання, які тут розміщені! 
Оповідання, казки, вірші, загадки, ребуси, ігри, та ще дуууже багато цікавого для допитливих дітей.

пʼятницю, 27 березня 2020 р.


10 клас
Українська література
16.03.2020, 17.03.2020
Прочитайте, дайте відповіді на запитання
Дума про невмирущого (скорочено)
Павло Загребельний
Павло Архипович Загребельний
Дума про невмирущого
історія недокiнченого життя

Худорлявий високий хлопець, у сірому сукняному костюмi переправився через Днiпро вузьким просмоленим човном, пiдождав на пристанi, поки до причалу пришвартувався пароплав "Жовтнева революцiя", що йшов знизу, i серед знетерпеливлених дядькiв та тiток, з кошиками, поштовхався на судно. Пiднявся по трапу на палубу, довго вибирав собi мiсце й врештi примостився бiля флагштока, на якiм весело трiпотiв трикутний червоний прапорець.
Юнака нiхто не проводжав. Його рiдне село лишилося на тому березi рiки, там були його батько й мати, його дитинство, початок юностi, все недовге минуле. Ось пароплав одiйде вiд пристанi, i все: береги, лози, рiдне село, батько, мати, друзi — попливе назад, повiльно, але нестримно посунеться, як сунеться повеснi щороку крига на Днiпрi.
Вiн зiйшов з пароплава вночi у Кременчуцi, зразу ж пересiв на поїзд i мчав далi, на захiд до Києва.
На станцiю Гребiнка ешелону не пустили. Семафори стояли обабiч лiнiї, схрестивши над лискучими рейками свої залiзнi руки, i марно було намагатися взнати причину цiєї заборони. Начальник ешелону пробiг побiля вагонiв, вигукуючи:
— Не висовуватись! Всiм лишатись у вагонах!
А через хвилину звiдкись спереду пролунав тривожний крик:
— "Юнкерси"!
Слово "юнкерс", бридке, мов павук, вже було вiдоме всiм. Андрiй не вiдчував нiякого страху перед ворожими лiтаками, бо вiн їх ненавидiв, ще й не убачивши. Ш коли на станцiї, попереду ешелону, стали рватися бомби, Андрiєвi захотiлося бодай краєчком ока глянути на тих проклятих металевих птахiв, що з зловiсним миттям кружляли над Гребiнкою й сипали на неї чорну, гримучу смерть. Мабуть, не одному йому захотiлося глянути на те, що робиться на станцiї, бо з кiлькох вагонiв позiскакували на землю бiйцi i, плутаючись у густiй пшеницi, яка починалася бiля самої колiї й нiде не кiнчалася, побiгли вперед.
— По вагонах! — знову пролунала сердита й рiзка команда. Однак було вже пiзно.
"Юнкерси" помiтили солдатiв. Вони покинули конаючу станцiю i пролетiли над ешелоном, як шулiки над беззахисним курчам. Кожному в ешелонi стало ясно, що зараз благенькi дощанi вагони розлетяться i поховають рiд своїми уламками всiх, хто сидить у них. Крижана рука страху хапала кожного за горло, виштовхувала з вагонiв, примушувала бiгти подалi вiд поїзда. Вмить жовта пшениця зачорнiла од безлiчi рухливих цяток людських голiв, i цяток цих ставало щораз бiльше й бiльше. Тепер Андрiя не могло стримати нiщо. Все в ньому волало про порятунок вiд неминучої смертi, i вiн теж кинуся туди, за тими, що бiгли пахучими пшеницями невiдомо куди й чого.
— Стiй! Куди? — пролунав над самим його вухом чийсь грубий голос. I чиясь мiцна рука вхопила Андрiя за пiджак. — Не смiй бiгти. Там смерть.
— Пустiть мене! — закричав Коваленко, намагаючись випорснути з свого пiджачка i ще не втрачаючи надiї на те, щоб вiдбiгти вiд цього вагона, в якому вiн себе вiдчував неначе на вогнищi.
— Куди, дурню? — знову сказав йому той самий солдат. — Падай!
Справдi, в пшеницi почало творитися пекло. В кiлькох мiсцях над нею раптом знялися високi, до самого неба, стовпи чорної землi, вдарили в усi боки гострi язики кривавого полум'я.
То рвалися першi бомби, кинутi "юнкерсами".
Коваленко зблiд, ноги в нього пiдломилися, вiн сiв на шорстку вагонну пiдлогу й затулив рукою очi. Вiн не плакав, нi. Вiт затуляв очi, щоб не бачити отого чорного, як осiння нiч, диму над бiло-жовтими пшеницями.
Ш ще, й ще бомбили їхнiй ешелон. I в Дарницi, де пiсок i сосни, i на мосту через Днiпро, де бомби, здавалося, падали не з неба, а виринали з води.
Київського училища Андрiй не застав у мiстi: воно виїхало на фронт, обороняти українську столицю. Хлопця влаштували на якусь вiйськову машину, яка йшла до Харкова, i дали йому направлення в Харкiвське артилерiйське училище. Старший лейтенант, який робив це, хотiв, мабуть, уберегти Андрiя вiд фронту i тому посилав так далеко в тил.
На фронті, біля невеличкого містечка Ромни, Андрій прийняв свій перший бій з фашистами.
Фiлософiя бою коротка, вона повнiстю вкладається в чотири слова: або — ти, або — тебе. I тому хлопцi, зцiпивши зуби, тамуючи в собi страх, терпляче сидiли у високих пшеницях, обiймаючи свої маленькi зеленi гармати, i били по фашистських танках тiльки тодi, коли знали напевне, що бронебiйни1й снаряд не пропаде марно.
Проти Харкiвського училища дiяв танковий корпус нiмецького генерала Фiтiнгофа.
В Ромни примчав командуючий танковою групою генерал Гудерiан. Вiн вважав, що такої сили взагалi не iснує i не може iснувати.
Два днi ковтав Гудерiан українську пилюку, поки добрався до щойно обладнаної штаб-квартири в Ромнах, i за цi днi курсанти Харкiвського артучилища пiдбили ще два десятки танкiв генерала Фiтiнгофа. Гудерiан наказав кинути на Харкiвське училище юнкерiв Берлiнського танкового училища.
Юнкери почали наступ уранцi. Вони твердо дотримувалися основного положення танкового бою, розробленого самим Гудерiаном. Рух i вогонь, вогонь i рух — ось мчали на позицiях харкiвських курсантiв з шаленою швидкiстю i били з гармат i кулеметiв таке, що все навкруги почорнiло.
Але щойно танки докочувалися до якоїсь завчасно визначеної лiнiї, вони спалахували, мов свiчки. За громом бою пострiлiв "сорокап'яток" не було чути. Андрiй Коваленко був заряджаючим бiля однiєї з гармат. Вiн брав з розкритого металевого лотка довгий снарядний патрон i хвацько засилав його в чорний отвiр казенної частини.
Їхня "сорокап'ятка" стояла на луцi бiля притоки Сейму Виру. Вир — зовсiм маленька рiчка порiвнюючи з Сеймом, але навiть таку рiчечку не можна було оддавати вороговi.
Перед боєм командир їхнього дивiзiону, невисокий майор з розумним, нервовим обличчям, обходячи вогневi позицiї, казав:
— Проти танкiсти не вiдступають!
Тому коли три нiмецькi танки, круто завернувши влiво, пiшли в обхiд флангу, командир гармати вирiшив кинутись їм наперерiз. Не пропустити! Курсанти взялися хто за станини, хто за щит, хто за ствол i покотили зелену гармату по зеленiй луцi. Андрiй вхопив чотири лотки з снарядами й поклав їх на станини. В чотирьох лотках було двадцять снарядiв. Їх мало вистачити на отих три танки, якi вже рвали своїми гусеницями м'яку землю сiнокосу.
Гармата стала. Стояла нiчим не прикрита, незахищена i одважно викликала на себе удар отих трьох сталевих потвор.
Маленька рiчка Вир, але жалко оддавати її вороговi, не можна оддавати! Танки помiтили гармату й вистрiлили по нiй майже водночас. Снаряди лиснули десь позаду, i на них нiхто не звернув нiякої уваги. Андрiй заклав черговий патрон i тiльки нахилився над лотком, як раптом замiсть звичного пострiлу рiдної "сорокап'ятки" бiля нього гаркнуло щось таке велике й страшне, що вiн од несподiванки упав на землю. Тодi йому здалося, нiби якась незрима сила пiдiймає його ноги високо в повiтря, залишаючи водночас голову мiцно притиснутою до землi. Ноги висiли в повiтрi довго-довго, а коли впали i вдарилися об тверду станину, то Андрiй навiть не вiдчув болю. "Чого ж я лежу?" — зненацька вдарила його думка, i хлопець мерщiй скочив i випростався на весь зрiст, забувши, що треба ховатися за щитом гармати од танкових кулеметiв.
Танки йшли на "сорокап'ятку", лишаючи пiсля себе чорнi слiди на зеленiй отавi. Бiля гармати все було потрощено. Андрiй єдиний з усiєї обслуги лишився живим. Його навiть не поранило. Це було чудо, але над цим не було часу роздумувати. Танки йшли на гармату, вони хотiли сьогоднi бути вже по той бiк рiчки.
Андрiй стрибнув до прицiлу, на мiсце наводчика. Переднiй танк був уже зовсiм близько, вiн заповнив увесь овид. Андрiй не знав навiть, як краще вибрати точку для пострiлу. Тодi вiн крутнув кiлька разiв маховичок горизонтальної наводки, скеровуючи ствол гармати в присадисту башту танка, й смикнув за рукоятку спуску. Рукоятка нагадувала держак звичайної виделки. I дiя, викликана рухом Андрiя, теж нагадала мовби дiю сталевої виделки, яка пронизує картоплину. Одразу ж пiсля пострiлу башта танка якось нiби пiдскочила, знову впала на своє мiсце, але снаряд уже прослизнув усередину i, мабуть, зробив там свою справу, бо танк, просунувшись ще трохи вперед, закляк на мiсцi.
Андрiй заклав другий снаряд i вистрiлив по другому танку. Пострiл виявився невдалим. Танк став обходити гармату збоку, тодi як третiй, що до цього часу тримався найдалi, пiшов напролом. Андрiй зарядив гармату знову i, прицiлившись пiд низ того танка, який хотiв обiйти його, смикнув за рукоятку. Танк загорiвся.
Андрiй ухопив четвертий снаряд. Тепер вiн мусив зупинити отой останнiй танк, на якому, мабуть, сидитьсь командир, раз вiн досi обачливо тримався позаду. Пострiл — i танк котиться на гармату. Ще пострiл — танк не зупиняється. Вiн стрiляє з гармати й з обох кулеметiв, вiн поспiшає знищити оту маленьку гарматку, бiля якої, втрачаючи останнi сили, метушиться самотня людина.
Снаряди в лотку закiнчилися. Треба було розкривати другий. За iнших обставин це зробив би ящичний, але тепер ящичний лежав мертвий, i Андрiєвi довелося самому, обламуючи нiгтик, поспiшаючи, зривати з металевої скоби неподатливу защiпку. Вiн ухопив снаряд i, майже не дивлячись, кинув його в патронник. Вистрiлити Андрiй не встиг. Чорна стiна повстала мiж ним i танком i не зникла, не розвiялася, як завжди розвiювався дим пiсля вибуху снаряда, а стояла й стояла, заслоняючи Андрiєвi весь бiлий свiт. Вiн тернув рукавом по очах i лише тодi вiдчув у них жахливий бiль. Очi не бачили, вiн ослiп. Навпомацки Андрiй вiдшукав рукоятку й смикнув за неї. Тодi, не прислухаючись до того, що дiється навколо, так само навпомацки знайшов лоток iз снарядами, зарядив гармату й знову вистрiлив. Стрiляв, аж поки закiнчилися всi снаряди в лотку. Тодi став шукати ще один лоток, але не знайшов його i заблудився. Нiяк не мiг натрапити на свою гармату. Йому стало страшно. Вiн прислухався довкола дзвенiла тиша.
Вiн спробував iти й упав. В очах рiзало й пекло, надто в лiвому оцi, чорний морок не розвiювався, а став ще густiшим.
Андрiй пiдвiвся й спробував iти. Вiн довго никав по луцi, шукаючи в невидимi ями, натикаючись на бугрики й купиння.
— Чи є тут хто-небудь? — спитав юнак i, не дiждавшись вiдповiдi, гукнув: — Гей-гей-гей!
Десь здалеку прилетiв вiдгук. Через горби й видолинки, через трави й покоси до нього йшла людина.
— Чого кричиш? — спитала вона, наблизившись. — Зрадiв, що здоровий?
— Та нi, навпаки, — вiдмовив Андрiй.
— Що ж з тобою, братухо?
— Хiба не бачиш: ослiп.
— Ослiп? Ох лихо! Ну, давай руку!
Андрiй вiдчув руку, мiцну, шершаву, чоловiчу руку, руку солдата.
— Держись за мене, ходiмо вперед. Дуже болять очi?
— Та болять.
— До санбату витримаєш?
— Витримаю.
— Ото й добре. Гляди, отут виїмка.
З фронту його привезли в Саратов лiтаком. Якби не лiтак, то з очима, як сказав Андрiєвi професор, йому довелося б попрощатися назавжди.
Як виявилося, в око Андрієві потрапив невеличкий осколок.Йому зробили операцію, яка пройшла успішно. З госпіталю юнака відправляли у розпорядження училища в тил. Але на кілька днів затримали...
Через день його мали виписати з госпiталю, але чомусь не виписали. Андрiй пiшов до канцелярiї.
— Чому мене не виписують? — запитав вiн.
— Є наказ округа затримати.
— Чому?
— Коли буде потрiбно, вам скажуть. Iдiть i ждiть, А ввечерi по всiх палатах сестри оголосили, щоб усi, хто може рухатися, йшли в госпiтальний клуб на мiтинг. Андрiя запросили персонально. До нього прийшов сам професор, якого кiлька днiв тому призначили начальником госпiталю, i сказав:
— Сьогоднi вам, товаришу Коваленко, будуть вручати орден Червоного Прапора.
— Орден? Менi? — здивувався Андрiй.
— Так, Вам. Указ про нагородження вже е давно, але до цього часу не могли вас знайти, щоб вручити нагороду.
— Але ж за що? — прошепотiв Андрiй. — Я нiчого не зробив — i раптом орден…
Після закінчення лікуванняАндрій Коваленко знову воює. На фронті в одному з боїв цого дуже тяжко поранили, і як наслідок – полон. Фашисти нещадно знущалися з полонених бійців, і хлопець вирішує втекти з полону. Але втеча виявилася невдалою – і знову концтабір, знову ще страшніші тортури.ще одна втеча стала останньою в короткому житті Андрія, який пішов на фронт шістнадцятилітнім добровольцем і якому на час смерті виповнилося лише двадцять років.
"Знову не вдалося", — подумав Коваленко, i тої самої митi його щось ударило в груди пiд саме серце, раз i вдруге ударило, i вже не було в нього нi грудей, нi серця, а тiльки щось липке й пекуче, мов полум'я. I вiн зiв'яв вiд цього полум'я, нiби тонка стеблина молодого хмелю, i тихо, повiльно опустився на холодне камiння.
Ой хмелю, мiй хмелю, хмелю молоденький!..
З лiвого боку була стiна. Сiра, грубо оштукатурена цегляна стiна, од якої вiяло холодом i безнадiєю. Над головою нависав дерев'яний чотирикутний, вузький, мов труна, ящик. В такому самому ящику лежав i Андрiй. Коваленка не вбили: вiн знову потрапив до табору.
Андрiєвим сусiдом був чоловiк з бiлим, м'яким, як мичка, волоссям i з дужими м'язистими грудьми. Вони були синi-синi, аж чорнi. I обличчя в бiловолосого теж було все в синцях, при поглядi на якi Андрiй навiть застогнав.
Між Андрієм і сусідом завязалася розмова
— Чого ж ти такий?
— Який?
— Синiй.
— Били.
— За вiщо?
— Втiкав.
— Ти втiкав? — порушив мовчанку поляк.
— Так.
— I вони поранили тебе?
— Так.
— Ти можеш не боятися укола.
— Я й не боюся.
— Вони не стануть тебе убивати. Вони почекають, поки ти одужаєш, i знову пошлють тебе розряджати бомби. Це страшнiше за смерть.
— Я не одужаю.
— Звiдки ти це знаєш?
— Я вмру.
— Дурницi. Скiльки тобi рокiв?
— Двадцять.
— В цi роки не страшнi нiякi рани.
— Однаково я вмру.
— Ти ще можеш вижити.
— Нi.
— Е, не кажи. Якби менi тiльки рани, я б вижив. Бо я мав утекти звiдси й добратися до своєї Вiсли. Але укол зробить свою справу. Вiя дiє безвiдмовно. Десять хвилин — i раптова смерть, як вiд розриву серця. А тодi — крематорiй. Це дуже сумна iсторiя. Правда ж?
— Не треба про це говорити. Ти дужий, ти любиш волю. Тобi не можна думати про смерть.
Вони обидва були приреченi i могли говорити, як рiвнi. Вони хвалили один одного, як закоханi, — i це зовсiм не свiдчило про їхню нескромнiсть. Андрiй розповiдав Єжи про Днiпро, Єжи розповiдав йому про Вiслу. Кожен вважав, що його рiка найбiльша й найкраща у свiтi
Вони замовкли, i кожен намагався заснути, але важко заснути, коли ждеш смертi, яка випростовується на весь свiй зрiст у твоєму тiлi або ж має прийти на свiтаннi разом з чужими жорстокими людьми.
Андрiй намагався думати про дiм, про батька й матiр, про Катю. Але пам'ять його, знесилена, змучена безугавним болем, розгубила всi спогади, як квiтка пелюстки. Йому тепер лишався бiль, рiзкий i нестерпний, i думки. Вчора вiн шкодував, що його не вбили тодi одразу в Марбурзi, тепер дякував випадковi, який продовжив його життя на цi кiлька днiв. I перед смертю вiн ще зможе зробити добре дiло. Зможе, хоч як це важко. Поряд з ним лежить поляк, якого мають завтра стратити. А раз так, треба допомогти йому, з останнiх своїх сил допомогти. Андрiй помацав у себе пiд сорочкою: чи на мiсцi торбинка з клубочком. Шматочок рiдного металу нагадував йому далеку дорогу Батькiвщину. Хай же тепер цей клубочок послужить йому востаннє.
Єжи дихав рiвно й спокiйно, як дитина. Тодi Андрiй став пiдводитися. Головне зараз було — не застогнати, погамувати крик болю, який наростав у тiлi, пiдiймаючись до горла. Андрiй зцiпив зуби. Йому й так не вистачало повiтря, яке проходило крiзь пробитi легенi, як крiзь решето, а тепер вiн зовсiм не дихав, боячись розбудити Єжи. Повiльно-повiльно перекинув Андрiй через стiнку ящика ногу, тодi другу. Заточуючись, мов сонний, ступнув до лiжка Єжи. Руки висiли вздовж тiла, як батоги. Не було змоги пiдняти хоч одну з них, обiпертися нею, щоб не впасти. Але треба було пiдiймати руку. Андрiй зупинився й спробував потихеньку ковтнути трохи повiтря. Обличчя й груди в нього вкрилися холодними краплями поту, з роз'ятрених ран поповзли по тiлу теплi струмочки. Коваленко став пiдiймати руку. Поворушив пальцями слухалися. Тодi зробив ще крок до Єжи й обережно доторкнувся до його шиї, де мав бути чотирикутний алюмiнiєвий номерок. Добре, що вони недовго були ще в концтаборi i в них на руках не витатуювали номерiв. Тих би вiн уже не помiняв. Андрiєвi пощастило: вiн одразу натрапив на шворку. Поквапливо, як тiльки мiг, Андрiй скинув з шиї свiй номер i поклав його бiля Єжи. Номер Єжи повiсив собi.
Тепер треба було помiняти дошки бiля нiг. Цi чорнi дошки в "лазаретах" для полонених були такою ж звичайною рiччю, як крематорiї в концтаборах. На дошках крейдою писалися особистi номери тих, хто лежав у ящику. Андрiй це знав i тому, замiсть того, щоб перепочити пiсля кiлькох хвилин нелюдського напруження, вiн попрямував уздовж проходу. Дошки висiли на цвяшках, зачепленi петельками з такої самої шворки, як i та, що на нiй тримався номерок. Андрiй зняв свою дошку, перенiс її до ящика Єжи i закрiпив її там, знявши дошку з номером товариша. Повiсити шматок чорного дерева на своєму лiжку вже не було сили, i Андрiй сiв трохи спочити. Але одразу ж знову встав, злякавшись, що потiм не зможе навiть поворухнутись. Нарештi обидвi петельки мiцно обхопили круглi головки чорних цвяшкiв.
I тодi прокидається Єжи. Йому вже давно вчувалося крiзь сон якесь бурмотiння, але вiн нiяк не мiг зрозумiти, звiдки воно долинає, а тепер от зрозумiв, та надто пiзно.
— Що тут сталося? — злякано спитав вiн. — Андрiю, що ти зробив?
— Заспокойся, Єжи, — сказав йому Андрiй. — Заспокойся i вислухай мене, бо менi лишилося жити дуже мало.
А Єжи вже мацав у себе на шиї, гарячкове нишпорив пiд сорочкою, на грудях.
— Що ти наробив, божевiльний! — закричав вiн. — Де мiй номер? Хто давав тобi право?
— Мовчи, а то вони вб'ють i тебе! Мовчи! — суворо наказав йому Коваленко. — Чуєш?
— Чую, — вже тихше вiдмовив Єжи. — Але навiщо ти це зробив? Боже милосердний, навiщо ти це зробив?
— Так було треба. А тепер слухай. У мене вже немає сили. Пiдiйди до мене i вiзьми отут бiля пояса мiшечок. В ньому ти знайдеш голку й клубочок ниток. Збережи цей клубочок. Збережеш?
— Збережу, — сказав Єжи, — клянуся божою матiр'ю Ченстоховською, збережу.
— I дай менi слово, що ти доберешся до нашого Днiпра й там передаси цей клубочок.
— Даю слово.
— А тепер прощай, брате.
— Андрiю, почекай! Андрiю! Брате! Товаришу! — кликав Єжи.
Та Коваленко вже не чув його. Хвилi забуття, легкi й м'якi, мов хвилi рiдного Днiпра, хлюпали на нього звiдусiль, гойдали його невагоме тiло, як трiску, i крiзь них пробилася до свiдомостi лише напiвдумка про Катю. I ще шкода йому стало, що не встиг тодi попрощатися з батьком. Так шкода, що захотiлося Андрiєвi навiть заплакати, заплакати вперше за всю вiйну. Та вiн не встиг.
Бо вмер.
Простiть, мамо й тату, свого сина за те, що вiн вмер так далеко вiд вас, за те, що вмер ранiше од вас.
Людина йшла на схiд. Вона йшла вже багато днiв. Вдень ховалася в лiсових нетрях, а вночi вибиралася на шлях i прямувала туди, де ранками з-за крилатих хмар показувалося сонце. Рiки лишалися позаду: Ниса, Одра, Варта — людина не зупинялася. Вночi людина пробралася майже до рiки. Рiка була темна, сумна i, здавалось, надзвичайно холодна.
Зайшлого зупинили.
— Мене звуть Єжи, — сказав незнайомий, — Єжи Фурчак. Я йду здалеку, з самої Нiмеччини. Мене врятував од смертi ваш товариш Андрiй Коваленко. Ось вiн передав вам.
Єжи дiстав з-пiд лахмiття маленьку торбиночку й витяг з неї клубочок.
— Вiн просив, щоб я донiс цей клубочок до Днiпра, — сказав вiн.
— Ти донiс його до Вiсли, — сказав один з солдатiв.
— То є Вiсла?
— Вiсла.
Єжи майже бiгцем кинувся вниз по схилу до води, а солдати, подивившись йому вслiд, стали розмотувати клубочок. Червоний, як жар, прапор ордена блиснув з клубочка, i золота зоря, i золотi снопи пшеницi, i золотi лiтери: "Пролетарi всiх країн, єднайтеся!" Орден був зовсiм новенький, чистий, незатьмарений. Солдати дивилися па нього i мовчали. Тодi поскидали шапки i виструнчилися.
Єжи не бачив ордена. Вiн присiв над Вiслою i вмочив у неї руки. Вмочив i навiть крикнув од несподiванки. Вода в цiй з першого погляду похмурiй i холоднiй рiчцi була тепла-тепла, незважаючи на осiнь, на холоднечу. Так вiн сидiв на березi теплої слов'янської рiки, зануривши в її воду руки, i плакав. I здавалося йому, що бiля його нiг не Вiсла, а ласкавий великий Днiпро, якого йому ще зроду не доводилося бачити.
Київ, 1956

1.Що тебе вразило у творі «Дума про невмирущого»?
2. Якими словами можна схарактеризувати поведінку героя? Добери синоніми до слова сміливий. Добери антоніми до слів війна, ненависть. (письмово)
3. Який факт свідчить про скромність героя? Знайди це в тексті твору і зачитай.
4. Як ти думаєш, чому «Думу про невмирущого» автор назвав історією недокінченого життя?
5. Склади план твору (письмово у зошиті).  Перекажи твір за планом

понеділок, 23 березня 2020 р.

10 клас завдання з української мови


10 клас
17.03.2020
Українська мова
«Читання вголос»
1.Уважно прочитай оповідання вголос, правильно вимовляючи слова, дотримуючись інтонації. Звертай увагу на розділові знаки.
2. Дай відповіді на запитання.

Ті самі слова
Улітку Андрійко пішов працювати на тваринницьку ферму. Його послали до бaбyci Марини - куховарки. Вона варила їсти пастухам i дояркам. Андрійко допомагав бaбyci: воду носив, картоплю чистив, дрова рубав, xлiб нарізав.
Весело, привільно працювати влітку в степу. Сонечко гpiє, вітep вiє, пташки щебечуть, можна и до ставка піти покупатися, як бабуся дозволить.
Уранці бабуся и каже Андрійкові.
- Піди води принеси.
I такий тихий, добрий, ласкавий голос у бaбyci, що Андрійко швиденько бере відро й біжить до колодязя. А колодязь далеченько - аж під лісом. Витягне відро води и живенько принесе.
Та ось прислали на ферму ще одного працівника — діда Карпа. Став працювати він сторожем.
Не сподобався дід нікому: ні бaбyci Марині, нi Андрійкові. Мовчазний, похмурий. Якось увечері Андрійко попросив:
- Дідусю, розкажіть казку.
Дід щось буркнув сердито, а потім каже:
- Нічого тобi робити, казки захотілося... Піди краще води принеси...
Такі холодні, крижані, безсердечні були цi слова. Андрійко з великим небажанням пішов по воду. Витяг, повне відро, сів біля колодязя и довго сидів. Не хотілося йти до діда Карпа.
Приніc Андрійко води й зараз же пoбіг до бaбyci Марини.
Уранці Андрійко встав до схід сонця. Начистив картоплі. I з нетерпінням чекав, щоб бабуся послала по воду. Hapeштi почулися тихі ласкаві слова:
- Піди води принеси.
Андрій пoбіг, витяг води й швиденько приніс на кухню.
                                                                       Василь Сухомлинський  (210 слів)
Запитання:
1.Куди пішов працювати улітку Андрійко?
2. До кого послали Андрійка
3. Яку роботу виконував Андрійко?
4. Чому Андрійко з бажанням виконував доручення бабусі?
5. Кого ще прислали на ферму?
6. Яким був новий працівник – сторож дід Карп?
7.Що попросив Андрійко увечері діда Карпа?
8. Який настрій викликали в Андрійка крижані слова діда Карпа?
9. Як ти вважаєш, чому текст названо «Ті самі слова».
10.Вибери з поданих прислів’їв, яке більш влучно характеризує бабусю, а яке дідуся:
- Роби добро, не кайся, роби зло – зла і сподівайся.
- Хто людям добра бажає, той і сам має.
11. Що засуджує автор оповідання?
12.Користуючись рядками тексту, порівняй ставлення хлопчика до роботи, запропонованої бабусею і дідусем.

19.03.2020
Українська мова
«Усний переказ художнього тексту за розгорнутим планом»
Ярослав Стельмах
САНЧАТА
Оповідання

Спускалися ми з Митьком на санчатах. Уже всі розійшлись, а ми собі катаємось. Нарешті вирішили йти додому. Дивимось — дядечко з паличкою до нас прямує.
— Мені, — каже, — хлопчики, незручно дуже, але взув я старі черевики, а вони ковзкі. Боюсь, не піднімуся нагору, впаду. Мені дуже незручно, — повторює, — але чи не змогли б ви мене на гору оцю підвезти?
Йому, мабуть, теж додому потрібно було, як і нам.
Ми трохи розгубились — нас дорослі катали на санчатах, це правда, а от ми їх ніколи. Я і кажу:
— Звичайно, можемо! Сідайте, будь ласка.
От веземо дядечка, а він іще ззаду паличкою своєю підштовхує. Тільки виїхали — тіточка якась біжить.
— Що, — кричить, — зламав?
А ми їй:
— Та ні! Він хоч і важкий, але санчата теж міцні, будь-кого витримають. Так що ви не хвилюйтеся, не зламав.
Дядечко засміявсь і до тіточки:
— Нічого я не зламав. Просто слизько дуже, от я і попросив хлоп’ят підвезти.
Тут і ми зрозуміли, що вона зовсім не про санчата питала.
Тіточка взяла його під руку, і вони пішли. «Спасибі» сказали.
А ми думаємо: «Раз на гору вже зайшли, то ще раз спустимось».
Спустилися. Стоїмо, чекаємо — може, ще когось підвезти потрібно. Довго чекали — ніхто не просить. Бачимо — бабуся йде.
Ми до неї.
— Чи не треба вас на гору підвезти?
А вона ступнула назад і каже:
— Ви вже краще самі катайтесь, а то ще завезете на гору, а там відпустите.
Чи то вона так пожартувала — незрозуміло.
Ми тоді ще раз з’їхали. Вже стемніло, а нікого так і нема.
Ми й пішли собі додому.
«Нічого, — думаємо, — завтра теж прийдемо кататися. От тоді, може, кого-небудь і підвеземо!»

Усно перекажи текст за поданим розгорнутим планом.
План
1. Діти каталися на санчатах.
а) вже стемніло
б) вирішили йти додому
г) зустріли дядечка
2. Дядечко попрохав про допомогу
а) шлях нагору
б) зустріч з тіточкою
в) подяка
3. Діти вирішили робити добрі справи
а) зустріч з бабусею
4. «Може завтра кого-небудь підвеземо»

31.04.2020
Українська мова
«Письмовий переказ тексту за розгорнутим планом»
Користуючись розгорнутим зроби  письмовий переказ тексту «Санчата»


02.04.2020
Українська мова
«Розмовний стиль мовлення, сфери його вживання»
Опрацюй матеріал, перепиши у зошит.
Розмовний стиль (або його ще називають розмовно-побутовим) – найбільш уживаний у сучасній мові.
Сфера вживання: в побутовому усному спілкуванні  для офіційного або неофіційного спілкування людей у повсякденному житті.
У розмовному мовленні широко використовуються прості речення, переважно короткі. Розмовне мовлення здебільш спонтанне, непідготовлене, тому його компонентами є позамовні елементи: міміка, жести.
— «Грицю! — сказав батько.
— Га! — сказав Гриць.
— Видиш оту хату?
— Видзу.
— Пам’ятай собі, се школа.
— Ба, — сказав Гриць.
— Сюди будеш ходити вчитися.
— Ба, — сказав Гриць.
Ознаки розмовного стилю:
  • широке використання загальновживаних слів;
  • експресивність та емоційне забарвлення мовлення;
  • використання міміки та жестикуляції;
  • вживання неповних речень, вставних слів та звертань;
  • часте використання слів із суфіксами пестливості чи зневаги.


5 клас завдання з української мови


5 клас
13.03.2020
Українська мова
«Види речень за метою висловлювання. Розділові знаки в кінці речень»


Види речень за метою висловлювання
Приклади
Розповідне (повідомлення). В кінці речення ставиться крапка. (.)
Ми любимо свою Батьківщину.
Питальне (запитання). В кінці речення ставиться знак питання. (?)
Хіба можна не любити свою Батьківщину?
Окличне. Спонукальне. (спонукання до дії, заклик). В кінці речення ставиться крапка або знак оклику. (.), (!)
Усім серцем любіть Батьківщину свою.
Усім серцем любіть Батьківщину свою!

 1. Прочитай виразно речення. Зверни увагу на розділові
знаки в кінці речень. Які це речення за метою висловлювання?
2. Випиши спонукальні і окличні речення.

1. Рідна мова в рідній школі! Що бринить нам чарівніш? (Олександр Олесь). 
2. Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину (Василь Симоненко).
3. Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну… (Володимир Сосюра).
4. Червона калино, чого в лузі гнешся? (Іван Франко).

18.03.2020
Українська мова
«Види речень за метою висловлювання. Розділові знаки в кінці речень»

1. Прочитай виразно текст. Зверни увагу на розділові знаки в кінці речень.

Щодня на прилавках книгарень, на бібліотечних полицях з’являються нові книжки для дітей. Що ж узяти почитати? Зазирнути в давнє минуле чи в майбутнє? Поринути в казковий світ? Спуститися на дно океану чи піднятися за хмари? Вирушити в мандри?
Читайте, друзі, збагачуйте свої знання!

2. Пригадай, якими бувають речення за метою висловлювання.
3. Випиши  питальні речення, поясни розділові знаки.

19.03.2020
Українська мова
Розвиток мовлення «Весняні звичаї та обряди українців»
Прочитай текст вголос і мовчки.
Василь Скуратівський
Благословіть, мати, весну зустрічати.
Весна чи не найулюбленіша пора року не тільки дітвори, але й дорослих. З її приходом оживає природа, повертаються з далеких відлітних країв птахи, зодягаються в зелень, квітують дерева й левади, гаї перегукуються голосним пташиним співом…
Не випадково наші пращури у давнину пов’язували з весною і новолітування. Саме в березні вони відзначали Новий рік. Тільки-но левади звільнялися від снігу і починала тужавіти земля, дітлахи зверталися до своїх неньок: «Благословіть, мати, весну зустрічати!»
Матері й бабусі випікали для дітей та онуків смаковите печиво у формі жайворонків. Хлопчики й дівчатка, тримаючи в руках символічного птаха, вибігали на околицю села, щоб закликати в гості красну весну. Ставши в шеренгу, вони наспівували :
Пташок викликаю
З теплого краю: —
Летіть, соловейки,
На нашу земельку,
Спішіть, ластівоньки,
Пасти корівоньки!
Невдовзі, як природа одягалася в буйзелень, починали готуватися до веснянок і гаївок. Переважно їх справляли в квітні або травні. Це залежало, якою була весна — ранньою чи пізньою.
В кожному селі до цих дійств готувалися з особливою ретельністю. Хлопці виготовляли зиму- опудало із соломи, зодягали його в старе лахміття і вкопували посеред левади. Сюди ж сходилися й дівчатка у вишитих блузах і з віночками на голові. Натомість хлопці спалювали солом’яну ляльку, а попіл розсівали довкола. Це означало, що весна остаточно переборола зиму.
Нерідко весняні обряди тривали кілька днів. На розлогій луці дівчатка водили хороводи, співали пісень. Серед найбільш цікавих дійств були забавні сценки «Кривого танцю», «А ми просо сіяли…», «Мак», «Занадився журавель до бабиних конопель» та інші.
Веснянки та гаївки починалися й закінчувались масовим хороводом. Взявшись за руки, дівчата робили два великих кола. Посередині, заквітчана зеленню і першими весняними квітами, стояла весняночка (в деяких районах її називали подоляночкою). Дівчинка то вставала, то присідала. Присутні зверталися до неї:
Ой, весно, весно, днем краса,
Що ти нам, весно, принесла?
Подоляночка відповідала:
Принесла я вам літечко,
Щоб родилось житечко,
Ще й червонії квіточки,
Щоб квітчались дівочки…

1.Які зміни відбуваються у природі ранньою весною?
2. Пригадай, які ти знаєш перші весняні квіти.
3. Яке печиво випікають, щоб закликати  весну?
4. Склади і запиши 5-6 речень, різних за метою висловлювання, про прихід весни.

20.03.2020
Українська мова
«Складання різних за метою висловлювання речень»
Опрацюй таблицю
Види речень за метою висловлювання
Приклади
Розповідне (повідомлення). В кінці речення ставиться крапка. (.)
Ми любимо свою Батьківщину.
Питальне (запитання). В кінці речення ставиться знак питання. (?)
Хіба можна не любити свою Батьківщину?
Окличне. Спонукальне. (спонукання до дії, заклик). В кінці речення ставиться крапка або знак оклику. (.), (!)
Усім серцем любіть Батьківщину свою.
Усім серцем любіть Батьківщину свою!

Склади за поданими словами п’ять речень, різних за метою висловлювання

Україна, сімя, пташка, люди, весна.